Опубліковано:
Естетика і етика педагогічної дії: зб. наук. пр. / Ін-т пед освіти і освіти дорослих НАПН України, Полтав.нац.пед.ун-т імені В.Г. Короленка. – 2018. – Вип. 18. – С. 84-95.
http://ipood.com.ua/archive/
http://ipood.com.ua/data/Naukovi_VYDANNIA/Estetyka/18-2018_.pdf

Ольга Ніколенко

Голокост – вічний урок людству 
(Виховання протидії расизму й ксенофобії на матеріалі сучасної зарубіжної літератури та кіномистецтва)

 У зв’язку із кризовими явищами сучасного суспільства, поширенням воєнних конфліктів у деяких регіонах світу та зростанням напруги в соціально-політичних відносинах між країнами напрочуд актуальним є виховання в молоді поваги й толерантного ставлення до представників різних рас, національностей, вірувань і традицій. Новітня художня література й кіномистецтво чутливо реагують на виклики сучасності. Культура завжди була й залишається потужним засобом протидії таким негативним явищам, як расизм і ксенофобія. Тому в сучасний період з’явилося чимало творів зарубіжних письменників (Т. Кініллі, М. Зузак, Е.-Е. Шмітт, Дж. Бойн та ін.) на тему Другої світової війни й Голокосту, які дають можливість поколінню третього тисячоліття переосмислити трагічні явища минулого й не допустити їх у теперішній час. Не випадково, що літературні тексти антивоєнної тематики талановито екранізовані видатними режисерами світу (С. Спілберґ, Р. Поланські, М. Херман, Б. персиваль та ін.). Ставши популярними на різних континентах, літературні твори й кінофільми на тему Другої світової війни й Голокосту дають молодим людям, які не були учасниками тих далеких подій, особливий духовний досвід і нове бачення проблем сучасного суспільства.

Поява шедеврів художньої літератури та кіномистецтва на тему Другої світової війни та Голокосту потребує осмислення в науково-педагогічному й соціально-культурному аспектах. Необхідно виявити духовний потенціал цих творів та можливість їх використання у процесі виховання української молоді.

Одним із яскравих антивоєнних творів кінця XX ст. став роман «Список Шиндлера» або «Ковчег Шиндлера» («Schindler’s Ark», 1982) австралійського письменника Томаса Кініллі (Thomas Keneally, нар. 1935) [3]. Відзначений міжнародною премією «Букер» (1982), роман став відомим широкій публіці завдяки його втіленню в кінематографі – у фільмі «Schindler’s List» (1993) геніального режисера сучасності Стівена Спілберґа. Т. Кініллі є одним із яскравих представників жанру історичного роману останніх десятиліть. «Список Шиндлера» побудований на документальній основі. Реальні факти про члена NSDAP, німецького комерсанта й мільйонера Оскара Шиндлера, які Т. Кініллі почув від Леопольда Пфефферберґа у 1980-ті роки, були доповнені документами й спогадами багатьох інших людей, котрі пережили трагічні події Другої світової війни. Оскар Шиндлер врятував сотні євреїв у жахливі роки Голокосту. Прагнучи знайти фінансовий зиск під час війни, він організував виробництво емальованого посуду, залучивши найдешевшу в той час робочу силу – євреїв. Однак поступово Оскар Шиндлер змінюється і проймається болем приречених на приниження, страждання, неволю і смерть людей. Врешті-решт натомість збільшення капіталу, він витрачає всі свої гроші на те, щоб викупити з полону й зберегти життя 1300 євреїв. Дія в романі розгортається в реальних місцях, пов’язаних із Голокостом: місто Краків, єврейські гетто, концтабір Аушвіц та інші. Спочатку Оскар Шиндлер сприймав війну як спосіб збагачення і завоювання свого місця в «аморальній і дикій системі». У творі про Оскара Шиндлера знайшли відбиток традиції поеми «Мертві душі» М. Гоголя (образ Чичикова з його жагою накопичення) і п’єси «Матінка Кураж та її діти» Б. Брехта (мотиви цинізму й заробітку на війні). Однак саме Друга світова війна стала для Оскара Шиндлера великим моральним випробуванням, викликавши в ньому такі духовні сили, які не тільки внутрішньо змінили його самого, але й вплинули на долі інших людей. Оскар Шиндлер, йдучи шляхом біблійних героїв – Ноя, Мойсея і Христа (хоча «він не мав великих чеснот», як зазначає автор), захищає і збирає єврейський народ. Він зрозумів, що війна, під час якої він вирішив примножити капітал, дала йому зовсім інше багатство – духовну відповідальність за людей, які повірили йому всім серцем, і відчуття нерозривної єдності з ними. Він складає список «своїх євреїв», яких починає викупляти, щоб вивезти в безпечне місце, подалі від Кракова. За кожного з них було заплачено великі гроші. Але людське життя безцінне.

Режисер С. Спілберґ увиразнив провідні мотиви твору Т. Кініллі засобами кіномистецтва. Фільм «Список Шиндлера» створений у кольоровій гамі старих кінострічок, на тлі чорного й сірого лише одна яскрава пляма – дівчинка в червоному пальті, яка не розуміє того, що відбувається довкола, й гине разом зі своїм народом. Ця «сльозинка дитини» є нотою високої напруги й виміром абсурдності тогочасного світу.

 

У фіналі С. Спілберґ, як і Т. Кініллі, засобами мистецтва утверджує думку про перемогу добра над смертю й насильством. Коли євреї, які вижили, приходять разом зі своїми дітьми на могилу Оскара Шиндлера, у фільмі знову з’являються яскраві кольори, які символізують силу життя й праведності. Оскар Шиндлер відзначений високим званням «Праведник Світу» і похований в Єрусалимі. Його життєва історія, втілена в літературному творі й кінофільмі, має великий повчальний зміст для сучасного покоління.

Повість французького і бельгійського письменника Еріка-Еммануеля Шмітта (Éric-Emmanuel Schmitt, нар. 1960) «Діти Ноя» (2004) [4] також присвячена всім Праведникам Світу. У творі йдеться про католицького священика, який у пансіоні рятує єврейських дітей від нацистів. Толерантне ставлення до представників різних релігій – у центрі уваги митця, який проектує події Другої світової війни на сучасність.

Ірландський письменник Джон Бойн (John Boyne, нар. 1971), автор близько двадцяти книжок для дітей і підлітків, створив зворушливу повість для юних і дорослих читачів «Хлопчик у смугастій піжамі» («The Boy in the Striped Pyjamas», 2006) [1]. Цей твір, перекладений понад 50 мовами, одразу облетів увесь світ. У сюжеті твору відчуваються архетипи фольклорних казок, зібраних братами Я. і В. Ґрімм. У німецькій казці «Гензель і Гретель» йдеться про двох дітей, які внаслідок дій жадібної мачухи та безвольного батька-дроворуба потрапили в чужий і ворожий простір лісу, де їм загрожує загибель у пічці страшної відьми. Проте винахідливість і спритність дозволяють дітям не загинути в полум’ї. У своєму романі Дж. Бойн розповідає про історію двох німецьких дітей – брата й сестри (Бруно і Гретель), які також опинилися у ворожому світі, тільки це вже реальний простір часів Другої світової війни. Батько Бруно й Гретель працює комендантом табору неподалік від Берліна, де знищують полонених євреїв із різних куточків Європи. Маючи гострий і допитливий розум, дев’ятирічний Бруно, який мріє бути дослідником, випадково знаходить дорогу до табору. Біля огорожі він зустрів однолітка – єврейського хлопчика Шмуля, з яким затоваришував. Оповідь у творі ведеться переважно з точки зору Бруно, який не розуміє, чому люди в таборі ходять «у смугастих піжамах», «хто такі євреї» і «чим вони там займаються», «хто є ми» і «що з нами таке погане, що ми не можемо туди піти погратися». Прагнучи допомогти Шмулеві знайти батька, якого «не можуть знайти», надівши «смугасту піжаму», принесену товаришем, Бруно перелізає через огорожу табору й зникає в страшному горнилі печі, яка стала символом знищення цілого народу. Піч як архетип зла у німецькій казці перетворюється в романі Дж. Бойна на втілення реального вселенського зла – Голокосту.

Режисер Марк Херман у 2008 р. зняв однойменний фільм за мотивами роману «Хлопчик у смугастій піжамі» (автори сценарію – Джон Бойн і Марк Херман). У фільмі порівняно з книжкою емоційно посилено символічні образи печі й чорного диму, а також психологічний конфлікт Бруно з батьком – комендантом табору. Бруно прагне гордитися батьком, але постійно пересвідчується в тому, що той робить «щось не добре». У повісті комендант здогадався про лихо, яке сталося з його сином, лише через рік після його зникнення. А у фільмі батько одразу знаходить залишки одягу Бруно біля огорожі і комендант повною мірою відчув увесь біль, який він завдавав євреям, на собі. Горе батька зображується у фільмі як закономірний наслідок його відданості нацизму. Гретель у фільмі Марка Хермана показано як представницю юного покоління німців, які потрапили під вплив жахливої гітлерівської ідеології. Хоча у фіналі вона залишається жити, хоча й сумує за загиблим братом, але глядач, який добре знає хід історії, не впевнений, чи виживе Гретель у подальшому.

Помітним явищем останніх років став історичний фільм «Піаніст», знятий режисером Романом Поланські в 2002 р. Ця стрічка була удостоєна «Золотої пальмової гілки» на кінофестивалі в Каннах і трьох премій «Оскар». Кінофільм розповідає про реальну історію видатного польського композитора й піаніста Владислава Шпильмана, який зазнав переслідувань за часів Другої світової війни. Режисер Р. Поланські акцентує увагу глядачів на протиприродності й ганебності расової політики третього рейху. Натуралістичні сцени масових убивств, деталі нелюдських умов гетто, подробиці боротьби за виживання формують у глядачів гострий протест проти війни й усього, що з нею пов’язане. Режисер протиставляє страшним явищам людяність, яку виявляли представники різних національностей у жахливих умовах. Поляки (представники польського опору) і навіть німець (Вільгельм Хозенфельд) допомагають Владиславу Шпильману не тільки вижити, а й зберегти свій великий талант.

Особливу роль у книжках і кінофільмах про Другу Світову війну і Голокост відіграє мотив культури, яка рятує людські душі. Хлопчик Бруно любить поезію, п’єси і пригодницькі книжки. Він не розуміє, чому йому не дозволяють читати улюблені твори й бере приклад з героїв Р.Л. Стівенсона і Ж. Верна. Владислав Шпильман у фільмі «Піаніст» у найскрутніших умовах намагається подумки грати на роялі й творити чарівні мелодії. Це дає йому сили не перетворитися на тварину й залишитися собою – обдарованою, духовно багатою особистістю.

Тема культури напрочуд потужно звучить у романі австралійського письменника Маркуса Зузака (Markus Zuzak, нар. 1975 р.) «Крадійка книжок» («The Book Tief», 2005) [2]. Маркус Зузак не бачив подій Другої світової війни, проте чув багато історій про неї, які розповідали його батьки та знайомі. А ще він багато часу приділив вивченню історичних фактів у бібліотеках та архівах. Отже, незвичайність роману «Крадійка книжок» полягає в тому, що в цьому творі ніби акумульовано досвід багатьох поколінь в переосмисленні подій Другої світової війни. Це і досвід тих, хто особисто пережив її, і досвід їхніх нащадків. Це досвід тих народів, які потерпали від фашизму, і досвід простих німців, яким довелося жити в умовах фашистської Німеччини, досвід дорослих і досвід дітей. Переплавлений художньою уявою талановитого письменника, цей колективний досвід відкриває нове бачення Другої світової війни з позиції сучасності.

Роман Маркуса Зузака – яскравий приклад поліцентричного сучасного роману, де немає одного-єдиного центрального героя. У творі багато різних героїв – і тих, хто виходить на перший план, і тих, хто на задньому плані, і тих, хто навіть не говорить ані слова. Та все ж таки історія кожного із персонажів важлива, а разом усі життєві історії сплітаються в єдину картину страшного часу – Другої світової війни.

На переконання письменника, війна і смерть – нерозривні поняття, тому розповідь у романі веде незвичайний оповідач – Смерть, що бачить людей у різних обставинах. На межі життя й смерті люди виявляють свою справжню духовну сутність, власне, вони випробовуються на свою внутрішню міць. Уведення образу Смерті в ролі оповідача надає подіям Другої світової війни широкого онтологічного смислу. Смерть створює незвичайний ракурс зображення всьому тому, що відбувається на землі. Смерть панує там, де є війна. Як же подолати смерть і війну? Що може допомогти здолати смертельний жах, що оселився в душах людей? Чи є щось таке, що можна протиставити смерті? Над цими питаннями спонукає читачів замислитися письменник.

Війна в зображенні Маркуса Зузака постає не в описах фронтових боїв, а в повсякденному житті німецького міста, де прості люди щодня відчувають на собі вплив гітлерівської машини. Втративши батьків і болісно переживши смерть брата, дівчинка Лізель потрапляє в дім Ганса Хуберманна і його дружини Рози, вони стають її названими батьками. У ворожому світі й серед чужих людей їй доведеться відчути чимало страждань. Але автор стверджує, що навіть тоді, коли здається, що зовсім не має виходу, несподівано приходить порятунок від добрих людей, які зберігають у собі бажання творити добро попри смерть і насильство. Маляр Ганс Хуберманн навчив Лізель читати, у підвалі свого будинку він намалював для неї алфавіт, і в цьому чарівному світі букв Лізель знайшла душевний притулок і порятунок. Букви складаються в слова, потім – у книжки, які стали невід’ємною частиною життя Лізель.

Маркус Зузак спонукає читачів переглянути уявлення про німецький народ, якому випало пережити фашизм. У романі йдеться про те, що маленькі люди нацистської Німеччини так само потерпали від насильства, як і народи інших країн Європи. Простих німців силоміць забирали в армію, примушували воювати, вони не мали достатньо грошей і хліба, але й серед них були люди, у яких жеврів невидимий протест проти насильства. Ганс Хуберманн врятував не тільки душу Лізель від зла, він також врятував від переслідувань єврея Макса. Зумівши переконати свою не дуже доброзичливу дружину Розу, Ганс Хуберманн, незважаючи на небезпеку, робить свій підвал місцем тимчасового помешкання для єврея. І з того моменту саме в підвалі розгортаються події, важливі для становлення Лізель. Вона і Макс разом читають книжки, обговорюють їх, сміються над фюрером. Макс створює для Лізель власну книжку, замалювавши сторінки «Майн Кампф» білою фарбою. І в цьому полягає величезна перемога цих маленьких людей над фашизмом. Маркус Зузак утверджує думку про те, що подвиг – це не тільки щось видиме й героїчно величне, а й непомітні справи маленьких людей, які зберегли в собі живу душу й були милосердними.

Війна наклала відбиток на життя і стосунки Лізель та Руді, котрий з першого погляду закохався у незвичайну дівчинку. Руді, який вимазав обличчя сажею, щоб бути схожим на свого кумира – африканського спортсмена, одразу викликає симпатію у читачів. Він ніяк не може збагнути, чому не можна наслідувати чорношкірого бігуна, чому деякі його співвітчизники вважають себе «вищою расою», чому не можна спілкуватися з євреями. І таких «чому», на які немає відповіді, у його голові дуже багато.

Зворушлива й віддана дружба підлітків, їхні перші почуття – усе це створює контраст жахливим картинам воєнного часу. Лізель і Руді мусили бути учасниками молодіжної гітлерівської організації, вони повною мірою відчули на собі роботу ідеологічного механізму нацизму, були свідками численних факельних маршів і спалення книжок. Війна руйнувала душі багатьох молодих людей, та все ж таки в цих улюблених героях Маркуса Зузака фашизм не зміг здобути перемогу. Лізель і Руді залишилися вільними у світі своєї уяви й у світі своїх почуттів.

Очима Лізель і Руді Маркус Зузак змальовує один із найдраматичніших моментів твору, коли нацисти женуть євреїв. Підлітки всім серцем не сприймають насильства, співчувають полоненим. І в цьому також була їх незрима духовна перемога над фашизмом.

Важливу роль у становленні Лізель відіграють книжки. Саме книжки допомогли їй вижити в скрутних обставинах. Завдяки книжкам вона змогла не тільки пережити випробування й відсторонитися від реального світу нацистської Німеччини, а й зберегти живу душу, залишитися собою. Принісши білизну, яку випрала Роза Хуберманн для родини бургомістра, Лізель несподівано для себе (завдяки бургомістровій дружині) опинилася в бібліотеці. І тут для неї відкрився широкий і вільний простір художньої літератури. Вона читала все підряд, і книжки давали їй ту свободу, якої в неї ніколи не було в житті. А коли бургомістр викрив дружбу своєї дружини з бідною дівчинкою, вигнавши Лізель з дому, вона стала потайки красти книжки з бібліотеки, бо вже не могла жити без них – без цього вільного повітря.

Книжки рятують не тільки Лізель. З допомогою книжок вона рятує від смерті єврея Макса, дарує віру, надію й духовну силу тим людям, котрі мусять переховуватися в бомбосховищах. Слово, на думку письменника, здатне врятувати світ. Мистецтво дає духовну мету людському існуванню, а ще – особливе відчуття свободи, внутрішньої гідності, які ніхто не може відібрати в людей, які читають.

За мотивами роману М. Зузака «Крадійка книжок» режисер Брайан Персиваль у 2014 р. зняв однойменний фільм, у якому головний розповідач часів Другої світової війни – Смерть – відступає перед силою людяності й культури. Смерть не здобула остаточну перемогу в людському світі, стверджує митець. Бо в своїй душі Лізель зберегла любов до людей і до книжок. А це означає, що війна рано чи пізно відступить, і Смерть піде із людського світу, коли припиниться війна.

Культура і людяність нерозривні, стверджують видатні письменники й режисери сучасні, які борються проти війни, расизму й ксенофобії засобами літератури й кіномистецтва. Їхні твори допомагають поколінню третього тисячоліття не забувати трагічних уроків історії й боротися за мир у спільному домі Земля. У сучасних літературних творах і кінофільмах про Другу світову війну й Голокост негативним явищам протиставлені мистецтво, взаєморозуміння й духовні цінності різних народів.

Тема Другої світової війни й Голокосту, набувши особливої популярності в останні десятиліття, постійно збагачується новими шедеврами літератури й кіномистецтва. Тому ця тема потребує поглибленого вивчення й надалі. У нових навчальних програмах із зарубіжної літератури для 5-9-х класів (керівник авторського колективу О.М. Ніколенко) та 10-11 класів (наукові консультанти – О.М. Ніколенко та ін.) закладів середньої освіти в розділі «Сучасна література» уведено для текстуального вивчення твори про Другу світову війну «Крадійка книжок» М. Зузака, «Діти Ноя» Е.-Е. Шмітта, «Список Шиндлера» Т. Кініллі та ін. У зв’язку з вивченням цих літературних шедеврів учителі та учні обов’язково звернуться й до кінофільмів, знятих за цими творами. Тому необхідно розробити спеціальну методику роботи з цими мистецькими текстами.

Література

  1. Бойн Дж. Хлопчик у смугастій піжамі / Переклад Віктора Шовкуна / Дж. Бойн. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. – 192 с.
  2. Зузак М. Крадійка книжок / Переклад Наталії Гоїн / М. Зузак. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 416 с.
  3. Кініллі Т. Список Шиндлера / Переклад Ганни Яновської / Т. Кініллі. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017. – 432 с.
  4. Шмитт Э.-Э. Дети Ноя / Перевод Д. Мудролюбовой / Э.-Э. Шмит. – СПб.: Азбука, 2011. – 272 с.

III Міжнародна конференція «Північний вітер: скандинавський світ в науці, освіті та культурі України» об’єднала науковців і вчителів із різних країн

Важливі події

Новини

Тисяча журавлів. Copyright © 2018
Створення сайтів - студія «ВЕБ-СТОЛИЦЯ»